До питання про виконання судових рішень юридичними особами

Проблема виконання судових рішень в Україні не просто актуальна, а носить катастрофічний характер. За даними Міністерства юстиції та численних публікацій в Україні не виконується більше 90% судових рішень.

На риторичне питання: навіщо закони приймати, якщо їх не виконувати в Україні десятиліттями політична еліта не в змозі дати відповідь. Не виконаними залишаються судові рішення на мільярди гривень. Фактично це легальне узаконене злодійство, за яке ніхто не несе реальну відповідальність.

У цьому абсурдному явищі невиконання судових рішень принцип невідворотності покарання виявився абсолютно проігнорованим. Особливо гнітюча картина невиконання судових рішень у сфері діяльності юридичних осіб.

Неповернені кредити банку, неоплачена орендна плата, неоплачені отримані товари та ще тисяча варіантів  встановлених в судовому  порядку і не оплачених послуг і взаєморозрахунків залишаються в розпорядженні боржників в силу невиконання судових рішень.

Найбільш частими причинами невиконання судових рішень юридичними особами є відсутність у боржників фінансових і матеріальних засобів.

Судові виконавці безпорадно розводять руками перед кредиторами, підтверджуючи документально відсутність матеріальних та фінансових коштів у боржників. Виходить, як би узаконена тупикова/безвихідна ситуація: судове рішення є, а стягувати нічого. Однак, така ситуація тільки на перший погляд є безвихідною.

Вихід є. І тут найпершу роль повинні зіграти державний примус до виконання судових рішень. Такий підхід вже успішно продемонстрований через ініціативи Міністерства юстиції щодо стягнення заборгованості з аліментників-боржників. Викликають захоплення ті узаконені численні види правового примусу до погашення заборгованості аліментників.

Закон чітко б'є по больових точках поведінки аліментників, і вони змушені були повернути борги своїм дітям. Щось подібне необхідно застосувати і в сфері діяльності юридичних осіб. Тут ми наштовхуємось, здається, на нездоланну перешкоду.

Відмінність принципів відповідальності юридичних і посадових осіб. Кожна особа відповідає тільки за свої дії, а тому відповідальність юридичної особи обмежується його можливостями відшкодування боргу згідно з судовим рішенням, а фізична особа окремо своїми можливостями.

І ці можливості юридичних і фізичних осіб не перетинаються і не поєднуються. Такий загальнотеоретичний підхід до реалізації принципів юридичної відповідальності юридичних і фізичних осіб і привів до абсурдного глухого кута при виконанні судових рішень юридичними особами.

Відсутність фінансових і матеріальних можливостей для виконання судового рішення юридичною особою ставить хрест на виконанні боргових зобов'язань і судових рішень в десятки і сотні мільйонів гривень.

Така практика невиконання судових рішень стала безвихідною і для кредиторів, які почали активно наймати вибивальників боргів у вигляді банківських колекторів або просто найманих силовиків, здатних здійснювати вимагання з насильством для погашення судом встановлених боргів.

Все це змушує шукати теоретичний вихід з даного правового глухого кута.

Звернемо увагу на органічно неминучий зв'язок між юридичною особою і фізичними особами у вигляді його засновників і так званих бенефіціарів.

Практично, фізична особа, засновуючи юридичну особу, трансформує свою індивідуальну фізичну діяльність в діяльність юридичної особи, діяльність якої повністю контролюється і направляється його засновником - фізичною особою та керівним складом юридичної особи. І чисельність персоналу, і напрямок, і умова діяльності юридичної особи контролюється і якомога докладніше регламентуються засновником юридичної особи.

Немає такої діяльності юридичної особи та її керівництва, яка була б непідконтрольна його керівнику – фізичній особі.

Крім цього, вся користь, вся вигода, весь дохід юридичної особи і навіть його доля в сенсі продовження діяльності знаходиться в руках засновника - юридичної особи.

Виходить так, що доходи у вигляді дивідендів та інших платежів від діяльності юридичної особи отримав засновник - фізична особа, а виникли борги і їх погашення обмежуються обов'язками перед кредиторами тільки юридичної особи. Це явно нелогічно і несправедливо.

Отримані доходи засновником від діяльності юридичної особи також повинні залучатися до погашення боргу юридичною особою, хай не в повному обсязі боргу юридичної особи, але третина боргу юридичної особи цілком справедливо віднести на майно засновника. При цьому слід звернути увагу на той факт, що цей підхід до відповідальності засновників вже практикується у відносинах між державою і юридичними особами, заснованими державою.

Так, згідно зі ст. 56 Конституції України кожен громадянин має право і засновані ним юридичні особи мають право на відшкодування збитків, завданих їм заснованими державою організаціями і посадовими особами, зокрема за рішенням міжнародних судів. Коли відбувається судова тяжба між державою Україна та громадянином України або юридичною особою України, ми маємо приклад того як засновник відповідає за дії заснованих ним органів або посадових осіб. Отже, юридична особа та фізична особа (його засновник) пов'язані нерозривно існуючою органічною пуповиною в організаційному матеріальному фінансовому та правовому значенні.

Тому, за умови неможливості виконання юридичною особою своїх боргових зобов'язань справедливо буде звертати вимоги виконання обов'язку юридичною особою на його засновника - особу фізичну хоча б в розмірі третьої частини існуючого боргу. Про те, що засновники як розпорядники майна юридичної особи мають можливість ховати майно, блокувати рахунки в банках, вдаватися до інших хитрощів, щоб не платити борги юридичних осіб, факт загальновідомий. Однак, без залучення до відповідальності засновників юридичних осіб виконувати судові рішення по боргах юридичних осіб, коли вони ухиляються від виконання судових рішень практично неможливо, а значить неможливо домогтися дотримання правопорядку в сфері діяльності не фізичних осіб.

Слід звернути увагу на те, що держава намагається примусити юридичні особи до виконання судових рішень через заборону виїзду за кордон керівників юридичних осіб при невиконанні судових рішень. Однак, ця гарна здорова ідея до примусу юридичних осіб до виконання судових рішень через примусові заходи до заборони виїзду за кордон їх керівників дуже недосконала і непослідовно оформлена існуючим законодавством. Коли керівник юридичної особи за невиконання судового рішення оголошується невиїзним за кордон, засновник його легко змінює на іншого керівника, а новий керівник вільно користується правом виїзду за кордон. Тому необхідно обмежити право виїзду, за кордон не тільки керівника, але і його засновників, при цьому незалежно від суми боргу юридичної особи. Саме різні види обмежень і примусів до засновників і керівників юридичних осіб - боржників є больовою точкою, здатною змусити юридичну особу і його засновників виконати рішення суду по боргових зобов'язаннях.

Слід звернути увагу і на той факт, що обмеження виїзду за кордон керівників юридичних осіб - боржників визначається суддями в залежності від їх особистого тлумачення закону і що виникли обставин. Якщо врахувати, що судді в наших судах дуже чуйні до прохань правопорушників і зазвичай нехтують потребами потерпілих, то часті випадки, коли обмеження права на виїзд боржників не застосовується судом. Знаходять незаконні, часом такі, що суперечать здоровому глузду виправдувальні мотиви і боржники виявляються непокараними.

Тому необхідно імперативно зобов'язати суддів приймати обов'язкові рішення, обмежувати виїзд за кордон засновників і керівників юридичних осіб-боржників, якщо факт ухилення від виконання судового рішення незаперечно встановлено.

До засновників і керівників боржників, окрім обмеження виїзду закордон повинні застосовуватися ті ж заходи, які в даний час застосовуються до аліментника-боржникам відповідно до чинного законодавства, включаючи і громадські роботи за ухилення від виконання судових рішень.

Необхідно звернути увагу і на організаційно-правове становище служби судових виконавців, які при навмисному невиконанні судових рішень юридичними особами виявилися безпорадними і безсилими. Замість реальних активних дій служба судових виконавців затіває довгу, ні до чого не зобов'язуюче листування між судовими виконавцями і боржником, яка як правило закінчується тим, що у боржника немає ні матеріальних, ні фінансових коштів і за борги платити нічим. На цьому стягнення боргів служби судових виконавців закінчується і Міністерство юстиції констатує, що 90% судових рішень не виконується.

Це стало гучною актуальною проблемою, так як на заході, куди наші ліберали так старанно прагнуть, виконання судових рішень свята справа, інакше як домогтися реального встановлення правопорядку в суспільстві.

Але служба судових виконавців перебуває у тому організаційно-правовому стані, в якому вона точно нездатна забезпечити належний правопорядок у виконанні судових рішень.

Законодавець намагається знайти вихід з цього явно ненормального становища, коли судові рішення не виконуються, введенням інституту приватних виконавців. Але цей паліатив явно нездатний вирішити цю серйозну і важливу проблему. Все тому, що приватні виконавці найбільше зацікавлені у власних прибутках, а не в суворому виконанні судових рішень. Уже зараз кредиторам, які звернулися до них, приватні виконавці пропонують зробити авансовий платіж в розмірі 2% від суми боргу на оплату їх послуг. При цьому немає жодної гарантії у виконанні самого судового рішення у витребуванні боргу.

З цього випливає, що кредитор приватному виконавцю платить за відтворення самої роботи, а не за результат по поверненню боргу, в якому кредитор зацікавлений.

На мою думку, інститут приватних виконавців не виправдає надій і Міністерства юстиції як автора цього проекту.

Приватні виконавці, практично мають ті ж повноваження, що і державні виконавці, а цього явно недостатньо для реального виконання судових рішень.

Виконанням судових рішень, виходячи з серйозності проблеми, на мію думку, повинен займатися спеціально створений відділ поліції з особливими поліцейськими функціями.

Крім повноважень, встановлених в законі про поліцію, цей відділ повинен бути наділеним повноваженнями щодо законодавчого розслідування майнового стану боржників, які вони навмисне приховують.

Поліцейські в ролі державних виконавців повинні мати повноваження розслідувати, де знаходиться майно боржників, якщо боржники його приховують, явно ухиляючись від виконання судових рішень.

Ухилення від виконання судових рішень, що супроводжується приховуванням майна або фінансових коштів має розглядатися як адміністративне правопорушення з боку боржника і каратися великими штрафами для керівників і засновників на користь державного бюджету з частковим відшкодуванням витрат на утримання поліцейських органів, які здійснюють виконання судових рішень.

В Україні невиконання судових рішень юридичними особами перетворилося в узаконене злодійство, на якому боржники наживаються, а ошукані кредитори зазнають мільйонних збитків.

Суспільство не може терпіти довше це знущання над законом і справедливістю.

В Україну линуть іноземні інвестиції, заб'є чистим ключем господарське життя, встановиться такий бажаний і необхідний правопорядок, а капітали, вкрадені боржниками, стануть інвестувати і розвивати новий бізнес з новими робочими місцями і доходами працівників.

Час застосувати принцип невідворотності покарання за правопорушення в повній мірі до юридичних осіб - боржників, що ухиляються від виконання судових рішень.

Загальний аналіз стану і проблем виконання судових рішень в сфері діяльності юридичних осіб з урахуванням масового невиконання судових рішень показує і вимагає абсолютно нових підходів у правовому регулюванні цих відносин. Очевидно, що потрібно принципово нове законодавство щодо забезпечення виконання судових рішень у сфері діяльності юридичних осіб.

Тут необхідні як інституційні ( «нові органи») так і функціональні зміни.

При цьому з урахуванням старовинного прислів'я, що за позику віддяка («долг платежом красен»), повинні бути виключені терміни позовної давності щодо боржників - узаконених злодіїв чужого майна.

Забезпечення виконання судових рішень по боргах юридичних осіб є забезпеченням довгоочікуваного правопорядку в Україні в сфері господарської діяльності.

<< Назад