30 серпня 1991 року Указом Президії Верховної Ради України була заборонена діяльність Комуністичної партії України. Заборона діяльності Комуністичної партії України означала заборону пропаганди, її ідеології, її символіки, її організаційної структури, інших способів вираження своєї сутності.
Комуністичну партію України позбавили майнових прав різних форм власності і можливості участі у суспільному житті України. Мотивом заборони Комуністичної партії України у 1991 році було припущення її участі в державному перевороті, який здійснювався ДКНС (Державний комітет з надзвичайного стану). Проте реальним мотивом її заборони було намагання виключити Компартію з процесів приватизації і роздержавлення, а по суті розкрадання загального надбання українського народу, який вже почався на початку 90-х років минулого століття.
Практичним початком роздержавлення або розграбування загального надбання народу української державної власності був Закон України від 24 жовтня 1990 року «Про мараторій на главу 2 Конституції УРСР «Економічна система», що відкривав дорогу для ганебної злочинної приватизації майна народу України.
Комуністи як активні організатори трудових колективів могли суттєво заважати переходу від форми суспільної власності на засоби виробництва до приватної власності на засаби виробництва, як передумови ринкових відносин капіталістичного ладу що тільки народжувався в Україні на початку 90 –х років.
Уявляється що це була головна причина заборони діяльності Компартії України у 1991 році. На протязі 90-х років минулого століття необхідні приватизаційні процеси розграбування загального надбання народу України державної власності в основному були майже закінчені і постало питання про конституційність Указу Президії Верховної Ради України «Про заборону діяльності Компартії України». Відповідне подання було направлено в Конституційний Суд України. Конституційний Суд України своїм рішенням від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 визнав Указ Президії Верховної Ради України «Про заборону діяльності Компартії України» неконституційним. Це означало, що діяльність Комуністичної партії України відповідає Конституції України і відроджується в повному обсязі її ідеології, її символіки, її організаційних принципів діяльності і всіх інших напрямах існування як політичної партії.
Рішення Конституційного Суду України є обовˊязковим для всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, всіх посадових осіб і громадян України. Виникає питання, як після такого рішення у Конституційного Суду України, який повністю легалізував і легітимізував діяльність Комуністичної партії України, могла появитися ідея знову заборони Компартії України через прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалітичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»?
Сама ідея, як засудження минулих тоталітарних режимів заслуговує на увагу і політичну актуальність. Але яке це має відношення до сьогодення, до теперішньої діяльності Комуністичної партії України, яка заснована в 1993 році.
У своєму рішенні Конституційний суд України дав політичні оцінки минулим тоталітарним режимам, які мали місце в 20-40-х роках минулого століття. Проти засдудження цих режимів не має ніяких заперечень. Але даючи оцінку діяльності Комуністичної партії України необхідно враховувати історичні факти згідно яких 20 - й зˊїзд КПРС у 1956 році засудив культ особи Сталіна і його політичний режим 20-40 х років.
В кінці 80-х років минулого століття за ініціативою Комуністичної партії СРСР була вилучена із Конституції СРСР стаття 6 «Про керівну роль Коміністичної партії Радянського Союзу в житті радянського суспільства», що відкрило можливість до демократичних перетворень в Радянському Союзі.
В 90-ті роки минулого століття при вирішальній підтримці комуністів України була прийнята Декларація «Про державний суверенітет України» (16 липня 1990 року). Також при вирішальній підтримці комуністів був прийнятий Акт незалежності України (24 серпня 1991 року). Суд не врахував цих видатних історичних фактів і неправдиво стверджує, що комуністи протистояли незалежності України. Навпаки, якраз завдяки комуністам були прийняті ці видатні історичні документи Верховною Радою України.
Викликає здивованість і навіть обурення той факт, що Конституційний Суд України, йдучи за авторами законів про декомунізацію прирівнюють фашистський і комуністичний режим, які суттєво різняться за своєю ідеологією. Фашизм заснований на національно-расовій ідеології. Його суттю є нацизм і расизм, що являє собою смертельну небезпеку для людей різних націй і рас нефашистської орієнтації. Комунізм заснований на класовій ідеології, яка базується на поділі суспільства на класи, які відкрили видатні англійські економісти Сміт і Рікардо. Теорія класів і класової боротьби отримала свій подальший розвиток в теорії марксизму як теорії боротьби класів. Під классами марксизм розуміє великі групи людей, які розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їх відношенням (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) до засобів виробництва, їх роллю в суспільній організації праці, а, значить, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яка є в їх розпорядженні. Класи, це такі групи людей, з яких одна може собі привласнювати працю другої, внаслідок відмінності їх місця в певному укладі суспільного господарства.
Комунізм етимологічно походить від лат. communis – спільний2. Політична ідеологія, заснована на ідеї суспільства загальної рівності та свободи, суспільної власності на засоби виробництва та безгрошового перерозподілу майна. Первинні ідеї комунізму походять від ранньо-християнських громад, які додержувались принципу суспільного майна. пізніше - від середньовічних сект, які ґрунтувались на Христовій ідеї «любові до ближнього». Також часом під поняттям «первинний комунізм» мається на увазі примітивні суспільні форми доісторичної людності 3. Не треба забувати і про те, що основним принципом комуністів є інтернаціоналізм як абсолютне протистояння націоналізму, шовінізму, расизму і іншим формам соціальної нерівності.
Виходячи з викладеного, немає ніяких підстав ідеологічно ототожнювати фашизм і комунізм ні як політичні ідеології, ні як політичний режим навіть при деяких подібностях прояву їх форм.
Не треба забувати того історичного факту, що комуністичний СРСР переміг фашистську Германію. І в цій боротьбі з фашизмом комуністи відіграли вирішальну роль, як в матеріально-фізичному так і в ідеологічному змісті. Фашисти знищували комуністів як і євреїв тільки за те, що вони належали до цих суспільних груп. Ігнорувати цей історичний факт ніхто немає ні морального, ні юридичного права.
Конституційний Суд України у своєму рішенні дав абсолютно політичну оцінку закону про декомунізацію, проявивши при цьому однобокість і вибірковість історичних фактів.
Конституційний Суд України проігнорував той факт, що його завданням є правова, а не політична оцінка законів на предмет їх конституційності. Це проявилося в тому, що Конституційний Суд України не надав постатейний аналіз Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» на предмет окремих статей закону їх конституційності, чого вимагали народні депутати у своєму поданні до Конституційного Суду України, вказуючи на конкретні статті Конституціх, які порушені в законах про декомунізацію. Суд не відповів депутатам на їх подання. Конституційний Суд України не взяв до уваги того факту, що окремі статті Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» мають явні історичні паралелі з фашизмом.
Наведемо приклад. Закон забороняє відтворювати в любому вигляді комуністичну символіку серп і молот. Фашисти теж під час окупації забороняли відтворювати цю символіку та карали за її відтворення смертю. Закон, який аналізується на предмет конституційності, також забороняє відтворювати комуністичну символіку серп і молот та передбачає кримінальне переслідування та позбавлення волі до 5 років з конфіскацією майна. Чим це відрізняється від фашизму в наші дні? Тільки м’якістю покарання. Суд не взяв до уваги того факту, що символіка комуністів серп і молот є символами праці, які історично тисячоліттями відтворювалися ще в символіці грецьких богів. Богиня Деметра зображалася з серпом. Ковалі Греції з молотом. Комуністи теж відтворили ці символи у своїй партійній символіці. В чому тут злочин? Більше того, Законом забороняється зображати не тільки разом серп і молот, але і окремо серп, і окремо молот. Це свідчить про абсурдність, втрату здорового глузду даного Закону.
Конституційний Суд зобов’язаний готувати свої висновки базуючись на правовому аналізі кожного положення Закону, який розглядається на предмет конституційності. Це бсолютно не було відтворено в рішенні Конституційного Суду України за поданням 46-ти народних депутатів на предмет конституційності Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
Звертає увагу на себе той факт, що Конституційний Суд України протягом своєї багаторічної діяльності не одноразово перетворювався на політичну інституцію, яка обслуговує виконавчу, президентську або законодавчу владу, забуваючи про свою головну місію – реалізовувати повноваження конституційної юстиції.
Якщо взяти до уваги політичні, конˊюктурні, зустрічні рішення Конституційного Суду України, то можна зробити висновок, що Суд не справляється з реалізацією завдань конституційної юстиції.
Враховуючи, що в суспільстві відбувається активне обговорення ідеї прийняття нової конституції, не виключається можливість того, що в новій конституції повноваження конституційної юстиції виконуватиме не спеціальний орган - Конституційний Суд України, а Верховний Суд України з окремою конституційною палатою, яка готує проект рішення, а самі рішення приймаються на Пленумі Верховного Суду України. Така міра була б суттєвим запобіжником в політизації конституційної юстиції і реалізації тільки правових аспектів конституційності законів України. Якщо врахувати той факт, що Конституційний Суд України не надав правової оцінки законам про декомунізацію, то є всі підстави вважати, що Конституційний Суд України в той, чи інший спосіб повинен повернутися знову до розгляду питання про конституційність законів про декомунізацію.
З іншого боку, сама Верховна Рада України має втрутитись в цей процес. І для відтворення історичної справедливості відмінити або внести зміни до законів про декомунізацію відповідно Конституції України. І той і другий підходи вимагає історична справедливість.
Залишати в теперішньому вигляді закони про декомунізацію – абсурдно, неконституційно, незаконно та протирічить здоровому глузду. Перекладаючи вину тоталітарних режимів 20-40 –х років на комуністів 90-х- 2000 -х років немає ніяких підстав, історичних виправдань, морального сенсу і правової аргументації. Конституційність законів про декомунізацію після такого політизованого рішення Конституційного Суду України залишається не визначеним до тих пір, поки не буде дана правова оцінка цих законів на предмет їх конституційності.
Р.S. Звертаємо увагу читачів і на той факт, що в Україні фактично розгромлена і заборонена ліва опозиція. Газети, радіо, телебачення і інші ЗМІ лівої орієнтації перестали існувати. Ліві ідеї, принципи, вимоги, обґрунтування інтересів працюючих людей за наймом фактично заборонені. Український політикум без лівого флангу став інвалідом без лівої ноги, що зробило його не повноцінним і буржуазно-тоталітарним. В Україні актуалізуються і захищаються тільки інтереси буржуазії різної класовості. А інтереси людей праці залишилися без захисними як і принципи соціальної держави. Повернути лівих до суспільно-політичного життя України - історична необхідність.
Василь СІРЕНКО,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент HAH України, академік НАПрН України,
заслужений діяч науки і техніки,
народний депутат України (III - IV скликань),
безпартійний
<< Назад
