ВІДПОВІДІ
на питання Українського центру економічних
і політичних досліджень імені Олександра Разумкова
1. Чи були, на Ваш погляд, досягнуті цілі судової реформи 2010 р.? Якими є головні позитивні та негативні результати цієї реформи?
Судова влада, судова система, суди і судді, природньо повинні мати одну мету – забезпечити об'єктивне, чесне, справедливе, законне, доступне, зрозуміле правосуддя. З цих позицій, ніякої судової реформи в Україні в 2010 році у зв'язку з прийняттям Закону про судоустрій і статус суддів не сталося. Навпаки, цей закон відкинув правосуддя України в обійма корупції і суддів-колядників, що несумісно з природнім призначенням діяльності судів. З моменту прийняття Конституції України в 1996 році всі адміністрації президентів домагалися прийняття такого закону, щоб правляча політико-олігархічна верхівка могла контролювати судову владу. Парламент 12 років відбивав ці потяги президентів Кучми і Ющенка, але тільки президенту Януковичу з партією регіонів при допомозі комуністів вдалося цього досягти у 2010 році з прийняттям Закону про судоустрій і статус суддів.
В чому була основна ідея авторів Закону про судоустрій і статус суддів? 1. Створити систему вищих спеціалізованих судів по всім напрямам юрисдикції, як замкнутих корпоративних систем, в яких рішення оголошуються остаточними і, такими, що оскарженню не підлягають. 2. Лишити Верховний Суд України процесуальної можливості переглядати рішення вищих спеціалізованих судів, визначивши максимально вузьку компетенцію Верховного Суду. Таким чином, спеціалізовані суди, на які, у відповідності з законодавством робить сильний вплив виконавча влада в питаннях фінансування, призначення суддів на посади, визначення кількості судів і суддів іт.інш. звільняється від процесуального професійного контролю з боку Верховного Суду і «творить» своє свавільне правосуддя разом з адміністрацією президента, виконавчою владою і союзом регіоналів і комуністів у питаннях правосуддя в парламенті. Кращих, більш оптимальних умов для розвитку, буквально «вирощення» корупції в судах важко придумати. Правда, після введення в дію закону про судоустрій і статус суддів 2010 р. практика показала, що він досяг вирішення корупційних завдань. Але не забезпечує правосуддя.
Як кажуть в народі: «кінці з кінцями не в’яжуться». І автори змушені були терміново вносити зміни в цей недолугий закон. Уже прийняли біля 15 змін. Та суть цього закону, як алгоритму корупції в судах не змінилася. Судіть самі: Вищий спеціалізований господарський суд розглянув справу. Згідно змін в закон сторона має право, оскаржувати справу у Верховний суд, але дозвіл на це (допуск) дає той же Вищий спеціалізований суд, рішення якого оскаржується. Хіба це витримує критику навіть наївного розуму? Це звичайна корупційна кормушка, яку умисне зробили для вищих спеціалізованих судів, щоб «колядники» не перевелися. Не ліквідовано вплив голів на суддів, не забезпечений дійсно автоматизований розподіл справ: автоматизація працює, але біля неї працюють і люди, які забезпечують необхідний результат, не ліквідовано вплив Міністерства юстиції на судову систему, не виключені зустрічі суддів з стороною поза залом судових засідань, нічого не зроблено, щоб підвищити відповідальність суддів за неправосудні рішення, не забезпечений антикорупційний, професійний, об'єктивний відбір кадрів на посаду судді і багато-багато інших важливих для судової системи питань не вирішено. Або вирішено тільки в інтересах контролю правлячої верхівки.
Що позитивно в цій, яв Ви її називаєте «судовій реформі». Тільки одне: вона показала, як не треба реформувати судову систему. На помилках вчимося. Закон про судоустрій і статус суддів в 2010 р. – це груба, антиконституційна, корупційна спроба реформувати суди не під державний інтерес, а під політиків, які при владі. До речі, всі «опозиціонери» в Україні не дуже звертають увагу на цей недолугий закон про судоустрій, бо мабуть таємно самі надіються прийти до влади і скористатися його корупційними можливостями і засобами впливу на суддів. Таким чином, з точки зору загальнодержавного інтересу ця, так звана «судова реформа» не тільки не досягла природних цілей судочинства, а й поховала їх під своїми меркантильними цілями: досягти контролю над судами.
2. Як би Ви охарактеризували нинішню ситуацію у сфері правосуддя з точки зору незалежності суддів, доступності правосуддя, ефективності судового захисту прав і свобод людини та громадянина?
Незалежність суддів – це міф, який культивується в Україні всі 20 років її незалежності. При цій політичній системі, при цій узаконеній судовій системі, без радикальних вольових політичних змін, говорити про назалежність суддів просто наївно.
Є десятки способів впливати на суддю, як з боку виконавчої влади, так і з боку крупного бізнесу, який при владі, так і з боку адміністрації суду, я вже не кажу про «колядників», вони, як показала практика, теж впливають. Зараз склалася парадоксальна картина: з одного боку є вплив на суддів, а з другого, судді стали безвідповідальні, відчули, в силу зайняття посад безстроково, що вони можуть творити сваволю і не відповідати за це. Неправосудні рішення, вільне тлумачення закону і свавільна оцінка фактичних обставин справи – стали буденними подіями в житті суддів. Скажіть, скільки разів суддя має помилитися, прийняти неправосудне рішення, щоб його притягти до відповідальності, навіть зняли з посади? Відповіді немає ні в законі, ні в практиці. І навіть, коли за позовом громадянина України Європейський Суд з прав людини, зобов’язує Україну компенсувати громадянину збитки на суму більше 179 млн. євро, судді, які «довели» громадянина до Європейського Суду не винні. Вони завдали державі збитки на 179 млн. євро і не несуть відповідальності, а Ви говорите про досягнення цілей судової реформи. Поки що досягли колапс, параліч, тупик розвитку судової системи України.
Чому Україна входить у п'ятірку країн, громадяни яких найчастіше (тисячі звернень) звертаються до Європейського Суду з прав людини, тому, що в Україні проблема незалежності суддів не корегується, не вирішується, разом з проблемою відповідальності суддів.
В Україні судді стали незалежними перш за все від закону і повністю безвідповідальними за свої рішення. З цих позицій треба розглядати і питання доступності правосуддя. Якщо суд, який прийняв рішення по справі сам же вирішує питання дозволити чи не дозволити оскаржити рішення у Верховний Суд, то про яку доступність правосуддя може йти мова. Ще треба звернути увагу на майже тотальну бідність українських громадян порівняно з європейцями. Їм просто не під силу судові витрати у зв'язку з веденням справи. Не вирішене питання і з чітким виконанням рішень судів, а це приводить до того, що судова тяганина стає просто пустою тратою часу і коштів. Деякі справи тягнуться роками. Думаю доступність правосуддя в Україні це ще одна «українська мрія».
Про ефективність судового захисту прав і свобод людини і громадянина годі і говорити. Хоча формально права і свободи людини і громадянина задекларовані в Конституції України і кожен може звернутися до суду за захистом своїх прав. Але це тільки формально. Реально, ні законодавча, ні виконавча, ні судова влади не забезпечили умов і можливостей громадянину України реалізувати його конституційні права і свободи. Про ефективність судового захисту прав і свобод громадян красномовно свідчать тисячі звернень громадян України за захистом своїх прав до Європейського Суду з прав людини. В Україні щорічно розглядається до 8 млн. справ. Судді відносять цей показник до здобутків авторитету судової системи України. Я відношу цей показник до недосконалості, відсутності мобільності і законності в діяльності судової системи України.
Недаром в народі кажуть: «бійся не закону – бійся судді». Неправосудні, свавільні судові рішення – це джерело кількості судових справ і показник неефективності судового захисту прав і свобод людини і громадянина. А якщо додати сюди тотальну корупційність судової системи, то як громадянину захистити свої права і свободи в українському суді? Практично складно, дуже складно, а скоріше випадково ніж закономірно. Україна живе майже не по законах, а скоріше за поняттями правлячої касти. Тут не до прав і свобод пересічного громадянина. На превеликий жаль це відноситься не тільки до тих хто при владі, а й до тих хто за неї ще тільки бореться.
3. Яких основних заходів і в яких сферах потрібно вжити для утвердження в Україні незалежного та неупередженого суду?
Думаю, перш за все, треба терміново розробляти і прийняти радикально новий закон про судоустрій і статус суддів, а також внести суттєві зміни до Конституції України з питань правосуддя. Треба повернути Верховний Суд України, як найвищий орган судової влади в сферу правосуддя. Необхідно наділити Верховний Суд України ревізійними повноваженнями щодо рішень вищих спеціалізованих судів, тоді менше буде роботи Європейському суду з прав людини, з боку України. Рішення Верховного Суду України по конкретних справах галузевого характеру повинні мати прецедент ний характер, це зупинить сваволю суддів в судах нижчих інстанцій. Вихід за прецедент має розглядатися як основа для відміни рішення. Верховний суд України має стати центром методології діяльності судової влади в Україні. Він має відповідати за всі питання судоустрою в Україні і мати право законодавчої ініціативи з питань правосуддя і судоустрою. Розробка нового закону про судоустрій має вестися сітьовим, системним, структурним методом. Спочатку необхідно чітко системно визначити цілі закону. Наприклад, в законі про судоустрій мають бути досягнуті такі цілі:
-
ліквідація корупції в судах;
-
незалежність суддів і їх відповідальність за прийняті рішення;
-
доступність правосуддя;
-
необхідне повне фінансування судів;
-
неупередженість, законність, справедливість судових рішень;
-
розвиток внутрісудової демократії і суддівського самоврядування; ліквідація впливу на суддю з боку любих суб'єктів;
-
взаємоконтроль суддів;
-
організація суддівських круглих столів, суддівських конференцій по розгляду спірних судових рішень;
-
процесуальна можливість повернутися до помилково прийнятих судових рішень не тільки на основі ново виявлених обставин, а й наприклад, неправильного тлумачення закону суддею, чи незаконної оцінки фактичних обставин справи і інші цілі. Треба створити таку судову систему, яка сама себе лікує, виправляє помилки, не терпить непрофесіоналізму чи упередженої поведінки судді.
Під кожну з цих чи інших цілей має бути розроблена система заходів, засобів, методів, способів, прийомів досягнення цілей. І тільки потім ці напрацювання треба сформулювати в правовий зміст закону про судоустрій. В ході цієї глибокої системної і термінової роботи будуть напрацьовуватись і положення змін до нової редакції Конституції України з питань правосуддя. Головне вирвати судову систему із егоїстичних корисливих лап провладних політиків.
Суд має бути вільним, а значить відповідальним, об'єктивним, доступним, прозорим, зрозумілим всім хто до нього звертається. Формування чесного суду в Україні це та початкова сильна ланка в ланцюгу реформ, яка може витягнути весь ланцюг на рівень демократичного, прогресивного державного розвитку. Стихію ринку і всі негаразди з ним пов'язані у всіх розвинутих ринкових країнах лікують і вертають в рамки закону і загальних інтересів з допомогою чесних судів і чесних засобів масової інформації.
На жаль, в Україні ці інституції вкрай занедбані. І поки так буде, що суди продажні, а на засоби масової інформації влада не звертає уваги, не реагує на критичну інформацію, в Україні буде тільки піарний шум і ліберальна піна про демократію, реформи, розбудову держави, на реальному полі повсякденного розкладу, загнивання, розрухи і тліючого протесту абсолютної більшості населення, яке, доведене до відчаю, колись вибухне соціальною ненавистю до своєї недолугої корисливої влади. Думаю, реформи в Україні треба починати з судів і всіх правоохоронних органів, з з обов'язкового узаконеного реагування влади всіх рівнів на критику в ЗМІ. Без цього початку всі реформи в Україні приречені тліти і гаснути, тліти і гаснути.
Щодо конкретних пропозицій реформування судової системи, то я їх виклав в кількох крупних статтях в газеті «Голос України»: «Черговий проект закону про судоустрій чи план створення повної корумпованості судової системи» № 46 від 14 березня 2009 р.; «Кінець реформ?» № 234 від 10 грудня 2009 р.; «Судова влада: потрібна принципово нова концепція реформування» № 65 від 13 квітня 2010 р.; «Громадян намагаються лишити можливості захищати свої конституційні права і свободи у Верховному Суді України» № 111 від 18 червня 2010 р.; «співучасть у рейдерських атаках для суду стала звичайною справою» № 166 від 6 вересня 2012 р. «То що нам робити із судоустроєм. Реформа зайшла у глухий кут. Як бути?» № 189 від 9 жовтня 2012 р.; журнал «Право України»; «Судова система України потребує докорінного радикального реформування» № 8, 2012 р.; «До питання про місце і роль Верховного Суду в судоустрої України» № 12, 2012 р.
Хто захоче познайомитись більш конкретно з моїми пропозиціями, щодо реформування судової системи України, хай ознайомиться з цими статтями, там майже все викладено.
Василь Сіренко,
доктор юридичних наук,
професор, член-кореспондент НАНУ,
академік НАПрН України,
член Конституційної Асамблеї
