Чи можна застосувати викладені тлумачення поняття «гноблення» до переважної більшості народу сьогоднішньої України? Гадаю, що так. І ось чому. Першим чинником, який визначає стан гноблення, є матеріальне і духовне, культурне становище громадян у суспільстві. Йдеться про великі групи людей, які різняться за їх місцем у системі суспільного виробництва, за їх ставленням до засобів виробництва, за їх роллю в громадській організації праці та за способами і розмірами тієї частки суспільного багатства, які вони мають у своєму розпорядженні. В класовому суспільстві так заведено, що завдяки відмінностям у соціальному становищі груп людей в певному устрою суспільного господарства одна група людей (буржуазія) присвоює собі працю іншої групи людей (найманих працівників). І коли ми говоримо про гноблення народу, то передусім маємо на увазі гноблення найманих працівників з боку буржуазії та буржуазної влади. В чому це виявляється? Передовсім у бідності, в якій живуть 85% народу України. В мене немає потреби давати наукові чи популістські характеристики бідності в Україні. Такі характеристики вже дано майже в кожному Посланні президентів України до Парламенту. Для прикладу візьмемо Послання Президента Л.М.Кучми у 2000 році, яке абсолютно актуальне і сьогодні. В Посланні сказано: «Бідність визначається як неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. До бідних верств населення належать ті, хто не з власної волі позбавлений найнеобхіднішого: належного житла, їжі, одягу, здоров’я. Бідність — це ще і страх перед майбутнім, зумовлений невпевненістю людини у своїх можливостях захистити себе і своїх близьких. Крайнім проявом бідності є злиденність... Україна належить до країн не лише з високим, а й зростаючим рівнем бідності». За даними Організації об’єднаних націй сьогодні 60 % населення України живе за межею бідності. Серед причин росту бідності Президент називає «Значний спад виробництва за умов економічної кризи, інфляцію, зниження продуктивності праці ... зростання рівня та тривалості безробіття...». «До цього додався процес поляризації колишнього елітарного суспільства, який характеризується, з одного боку, стрімкою концентрацією коштів та майна в руках нечисленних груп населення, з другого — прогресуючим збільшенням масштабів бідності та знедоленості широких верств». «...Бідність ... перетворилася на один із найважливіших чинників формування соціальної напруги і соціальної нестабільності в суспільстві, стрімкого зниження народжуваності, зростання обсягів еміграції, включаючи нелегальну, погіршення стану здоров’я та зростання смертності, посилення процесів депопуляції. В Україні формуються передумови так званої хронічної «спадкоємної» бідності — діти бідних сімей приречені на таке саме бідування у дорослому житті; вони не мають можливості належним чином задовольнити необхідні потреби своїх нащадків, і ті теж будуть бідними. Отже, сьогоднішня бідність загрожує перетворитися і на проблему майбутнього».
Я думаю, що культурна громадськість України має подякувати авторам, які готували президентське послання, за відверту і чесну характеристику бідності в Україні.
Зверніть увагу, чесно зізнається, що в Україні спостерігається значне зниження народжуваності, погіршення здоров’я населення, зростання смертності, посилення процесів депопуляції. Такі явища можна безпомилково називати винищенням народу або, по-науковому, геноцидом. До речі, за нормами ООН погодинна оплата праці має бути еквівалентною трьом доларам на годину, якщо вона нижча, вважається, що в країні здійснюється геноцид народу і розвал його економіки. В Україні, якщо рахувати середню зарплату 400 гривень і розділити її на 170 годин на місяць, виходить не більше 5 гривень в годину. Це рівень не оплати праці, а геноциду народу України. Народ, загнаний в такі матеріальні умови, має право на будь-які форми і методи боротьби з гнобленням. А що вже казати про прості протестні акції.
З моменту написання Президентом Послання пройшло 19 років. Але нічого не змінилося. Навпаки бідність стала ще актуальнішою, ще агресивнішою, ще злободеннішою.
Таким чином, бідність, організована реформаторами в Україні, найважливіший засіб, форма і метод гноблення народу. А якщо врахувати, що діти із бідних родин будуть бідними і в дорослому житті та відтворять на світ наступне покоління бідних, то це вже постійно відтворене соціальним ладом явище, котре неможливо назвати інакше, як перманентним гнобленням народу урядом и панівною елітою власної країни.
З-поміж засобів і форм гноблення народу треба назвати і таке явище як маніпуляція свідомістю. Російський вчений С. Г. Кара-Мурза визначає маніпуляцію як спосіб панування шляхом духовного впливу на людей через програмування їхньої поведінки. Цей вплив спрямовано на психічні структури людини, що здійснюються приховано, і ставить своїм завданням зміну думок, мотивів та цілей людей в потрібному владі напрямі. Досить важлива ознака маніпуляції свідомістю — потайність впливу та навіювання людині бажань, які свідомо суперечать його головним цінностям і інтересам. Сенс маніпуляції не в тому, щоб прямо примушувати, силувати, а в тому, що ми тебе не змушуватимемо, ми вліземо тобі в душу, в підсвідомість, і зробимо так, що ти сам захочеш робити угодне нам. Маніпуляція — головна технологія панування сучасної буржуазії. Ось чому буржуа швидше дадуть можливість народу розгромити президентський палац, ніж допустять зайняти телевізійний чи радіоцентр.
Маніпуляція свідомістю, що робиться завжди приховано, позбавляє громадянина свободи у значно більшій мірі, ніж пряме примушення. Жертва маніпуляції, громадянин, цілком втрачає здатність раціонального вибору, бо бажання жертви програмується ззовні. Фактично в умовах маніпуляції ліквідуються конституційні права громадян, основи демократії. На місці демократії виникає новий вид тоталітаризму, що замінив батіг, пряме насилля, значно ефективнішим й антигуманнішим інструментом — «індустрією масової культури», «виборними технологіями», постійною напівправдою з телеекранів та ін. Усе це перетворює людину на запрограмованим робота, що є найгіршою формою гноблення.
Не менш очевидною та відкритою формою гноблення народу в Україні стала повсюдна, яка пронизує всі пори державного механізму, корупція. Корупція стала нормою, а не винятком серед політичної, правлячої та економічної еліти, перетворилася на системоутворювальний чинник. Практично ні в держапараті, ні в суді, ні в органах місцевої влади громадянин не може законно розв’язати питання без корупційної поведінки чиновників. Навпаки, чесність чиновника являє велику небезпеку для його кар’єри, а інколи й життя. Наявність корупції у вищих верствах влади вказує на невикорінюваність цього явища за нинішнього правлячого режиму. Корупція стала безвихідною формою гноблення для громадян України. Практично всі розмови про права людини зведено до того, що реалізація навіть конституційних прав прямо залежить від платоспроможності громадянина. Бідна людина не може і не повинна, виходячи з існуючого режиму, захищати свої права. Це найсильніший стан гноблення, бо беззахисна людина завжди уражена, ображена, пригнічена, обмежена в свободі.
Продолжение статьи>>
